Повномасштабна війна в країні застала Віталія, електромонтера з ремонту кабельних ліній, у селищі Вишгородського району. Ті вранішні вибухи були для нього красномовніші за будь-які новини. Мости, що сполучають село з рештою Київщини, для оборони зруйнували.
Доки із Нижчої Дубечні не можна було виїхати, Віталій поповнив лави місцевої тероборони. А згодом, коли відновилось транспортне сполучення, помчав на роботу тримати енергофронт столиці.
«Київ у перший місяць війни постійно здригався від вибухів та автоматних черг. Гради з ППО працювали так, що ми аж присідали під час ремонтів. Але електроенергія потрібна всім. Тому ми й не думали покидати робочі місця і намагались хутко впоратись із пошкодженнями мереж, щоб не опинитися на лінії вогню», – згадує монтер.
Якось Віталій з бригадою виїхав на ремонт кабельної лінії, що постачала електроенергію в один з підрозділів ЗСУ. Наші воїни на деякий час залишились без зв’язку та обігрівачів у холодних укриттях. Бригада працювала майже всю ніч в комендантську годину. Бо як тільки лагодили лінію в одному місці, вона пошкоджувалась в іншому. І так було декілька разів.
«Ми не могли дати застудитись нашим воїнам. Їм же ще країну боронити. Ми включили лінію, а хлопці дякували за хорошу роботу», – розповідає Віталій.
Попри втому й страх, на думку монтера, хлопців на їхні енергоподвиги надихає беззаперечна віра в перемогу і бажання бути корисними ЗСУ. А ремонт кабельних ліній – це те, до чого у Віталія лежить душа.
Коли в країні запанує мир, він мріє повернутись до ремонту кімнати для своєї доньки. І не сумнівається в доцільності такої інвестиції, адже її щасливе майбутнє бачить у вільній європейській Україні.
«Ми не могли дати застудитись нашим воїнам. Їм же країну боронити!»
