«Любі мої дружино та діточки!
Дуже скучив за вами! Радий, що у вас все добре у школі і вдома, де ви охоче допомагаєте вашим щирим господарям поратись на городі та доглядати худобу. Вкотре дякую Богові за те, що ви в безпеці і що ви разом – мама і діти, бо нещодавно з болем у серці прочитав історію 4-річної Аліси, дівчинки з Маріуполя, яку вороги під час евакуації з Азовсталі розлучили зі своєю мамою. Мені нестерпно думати, що таке могло статися з вами.
У мене все добре, не хвилюйтесь. Роботи вистачає, тому що наші хлопці дають ворогам гідну відсіч, не дозволяють їм просунутись вперед. Через це вони гатять по наших містах і селах з далекобійної артилерії. Звичайно, дістається і нашим мережам, які ми постійно відновлюємо. Іноді в той же день, як навмисно, мережі знову бувають пошкоджені. А ми знову їх лагодимо.
Коли чуєш від людей таке: «Велике спасибі за роботу, у цей тяжкий час люди позбавлені всього, але коли вмикають світло, це дає надію! Це правда героїзм», – наче крила виростають.
Міцно цілую вас! Бережіть себе!
Ваш татусь»
«Наче крила виростають від подяки людей, яким повернули світло»
