Василь, майстер з ремонту та експлуатації повітряних ліній, несе людям світло майже 30 років. Своєю майстерністю завдячує татові, теж енергетику. Разом вони побудували чимало мереж. Із часом додавались досвід і записи у трудовій. З такими ж завзяттям і віддачею, як і завше, майстер лагодив зруйновані вщент російськими військами мережі у Пущі-Водиці.
Тільки після деокупації Київщини бригада Василя Тимощука змогла безпечно дістатися до околиць Києва. Після себе російські війська залишили руїни, вирви довкола і повністю зруйновану енергоінфраструктуру.
Снаряди стирчали просто з асфальту. Півтора тижні знадобилося бригаді, щоб замінити чотири кілометри повітряних ліній та зруйновані опори масиву. Дехто із хлопців, як згадує майстер, навіть хотів взяти на пам’ять уламок снаряду. Але позиція майстра щодо цього була непохитною: нема чого тягти біду додому. Українці й так навряд чи забудуть цю війну.
Першою у Пущі-Водиці хлопці рятували пожежну частину і заживлювали те, що від неї лишилося. За словами Василя, пожежники дякували бригаді, бо з електроенергією вони теж могли працювати. Далі енергетики повертали світло мешканцям, що поступово поверталися до своїх домівок. Хлопці робили огляди ліній і піші, й верхові. Відновлювали магістральні лінії і допомагали заживити до них будинки.
«Навіть у такій скруті люди намагалися віддячити нам за роботу. Набирали воду з криниці, ставили чайники на багаття і пригощали кавою. Для мене вона назавжди буде найсмачнішою, бо приготована від щирого серця нашими неймовірними людьми, – розповідає майстер. – Як в такі моменти не любити свою роботу, коли ти відчуваєш, наскільки ти потрібен людям».
І зізнається, що навіть якби міг виїхати з країни, не зробив би цього. Думав про колег, які були на зміні півтора місяцы і вже потребували відпочинку.
Василь сподівається, що перемога українців у цій війні не за горами. І мріє знову поїхати в Затоку. «Відновимо і будемо відпочивати. Зробимо знов Україну гарною», – підсумовує майстер.
«Навіть у такій скруті люди намагалися віддячити нам за роботу»
