Володимир, диспетчер оперативно-диспетчерського центру, у перший місяць повномасштабного вторгнення росії в Україну з власної ініціативи працював електромонтером. Про війну дізнався з перших прильотів ракет на Київщину – вранці 24 лютого. Запропонував допомогу сам, бо більшість співробітників Вишгородського району були заблоковані ворогом на захопленій території. Функціонал Володимиру був знайомий, адже до цього 8 останніх років був електромонтером - із 20-ти на різних посадах в компанії. Перед війною опановував професію диспетчера, ще пару змін і мав йти в самостійне чергування.
«Нас залишилось троє з тих, хто не попав в окупацію - водій і електромонтер ОВБ та я, - згадує той період Володимир. - Перші дні війни разом з обуренням була чоловіча цікавість: вибухи навколо «лоскотали» нерви, фотографував «Гради», російську ракету "Точка-У", яку збили наші військові. А далі все стало буденним: обстрілів остерігався, але не звертав особливої уваги».
До відходу росіян з області чоловік з бригадою ремонтував розподільчі мережі Вишгородського району.
«Мінометний обстріл у Лютіжі, коли потоком летіли міни, довго пам’ятатиму, - каже Володимир. - Ми відновлювали лінію споживачів, аж раптом розпочалося. Серії вибухів, пауза й знову прицільний обстріл. Робочу легкову машину нікуди не сховаєш, самі від несподіванки спочатку «влипли» у стінку чийогось гаража, щоб перечекати. Після короткої паузи і нової черги обстрілів падали на землю. Було й таке, коли при відновленні попали під обстріл і разом з військовими в бетонних плитах ховалися. Зараз ті дні згадуються, як інша реальність, наче це страхіття було не зі мною», - пригадує Володимир.
Із 24 березня Володимир повернувся до диспетчерських обов’язків: керує мережами району за пультом Вишгородської диспетчерської. Що робитиме після перемоги, чоловік ще не задумувався. Він мріє лише про одне – скоріше звільнення країни від ворога, мирне життя. «Було б здорово зустрітися з колегою з Донецької області, з яким навчався в учбовому центрі, – мрійливо усміхається чоловік, - і запросити один одного в гості.
Це символічно й означатиме, що війна закінчилася: Донеччина вільна і країна вільна».
«Мрію лише про одне – скоріше звільнення країни від ворога, мирне життя»
