Людмила – головний фахівець хімічного відділення.
У хімічному відділенні однієї з ТЕС ДТЕК Енерго працює з 1998 року. Її задача – забезпечувати достатній запас знесоленої води для підживлення енергоблоків.
Про те, що почалася війна, дізналася з телефонного дзвінка від чоловіка. Він на той момент знаходився на роботі на ТЕС і зателефонував, щоб запитати, чи є звістка від родичів, які живуть в Києві. На щастя, рідні не постраждали. Але разом з розумінням того, що сталося, прийшов страх, тривога за дітей, за їхнє майбутнє і за майбутнє країни.
«Попри ці відчуття, потрібно бути сильними і робити те, що в нас виходить найкраще – свою роботу. Адже без електроенергії життя дуже ускладнюється. Та кожен наближує перемогу у свій спосіб: захисники – на передовій, а енергетики – на варті енергофронту», - пояснює Людмила.
Хоча зізнається, що психологічно дуже важко: «Кожна звістка про обстріли та загибель людей пронизує болем. Я все пропускаю через себе і не можу абстрагуватися. Неможливо звикнути до людського горя».
Тож для Людмили, як і для мільйонів українців перемога омріяна. Вона ще не знає, що перше зробить, коли почує цю звістку. Але точно буде сміятися і плакати. Від щастя.
Кожен наближує перемогу у свій спосіб: захисники – на передовій, а енергетики – на варті енергофронту