Війна застала Сергія вдома, у Старих Петрівцях Вишгородського району. 1 березня посадив дружину й сина на потяг до Польщі і повернувся до роботи. Через дефіцит персоналу, що потрапив в окупацію, на місяць став електромонтером розподільчих мереж, хоча знається на підстанційній справі.
Нову професію опановував одразу на практиці. «Я до війни ремонтував вимикачі на підстанціях, а мережі – ніколи. Тому робив так, як казав Сергій, мій керівник. Проводи піднімав, міняв трансформатори по 0,4 кВ у Старих і Нових Петрівцях, Лютіжі й Демидові. Небезпечно було: то русня гатила з «Градів» і важкої артилерії, то ракети, збиті ППО, розривались над головою. Перший раз потрапили під обстріл на початку березня, коли на прохання військових відновлювали лінію 10 кВ у Старих Петрівцях. Ми вже вишку розгорнули, почали піднімати скручений провід, що розірвало якраз посеред озера. Аж ось солдат з рацією кричить, щоб терміново опускали люльку вниз. Встигли сховатися за бетонними плитами. Відлежались 40 хвилин, поки лупило снарядами по заводу чіпсів, що стояв поряд. Відновили лінію і поїхали додому, - згадує Сергій.
А як звільнили Демидів і Димер, Сергій поїхав своєю роботою займатися – відновлювати вщент розбиті підстанції.
«Після перемоги забрав би дружину й сина і полетів би за кордон відпочити від війни», – мріє Сергій Курочка. А поки що всі сили – на відновлення надійного електропостачання на Київщині, а після роботи – пошкодженого снарядами дому.
«То окупанти гатили з «Градів» і важкої артилерії, то ракети, збиті ППО, розривались над головою»