Михайло – надзвичайно скромна людина, тому не вважає героїзмом свою роботу з відновлення Київщини у березні-квітні, коли було вкрай небезпечно не те що працювати, а й перебувати у цьому регіоні. Чоловік каже, що по великому рахунку робив свою щоденну звичайну справу, але з більшим ризиком і небезпекою.
«Я машиніст бурильно-кранової установки, а тоді пересів на автопідйомник. Бурова – це для нових приєднань машина, які тоді були не на часі. У березні й квітні монтерів і водіїв не вистачало для усунення аварій на пошкоджених ворогом лініях. Хтось перебував в окупації або блокаді, хтось повіз родини у небезпечні місця і не встиг повернутися. Як пересів на автовишку, складнощів не виникло. Моя задача – під’їхати до лінії та виставити машину правильно. А далі майстер та монтери керують роботою самі, за допомогою пульта», – розповідає Михайло.
«Найбільш екстремальнішого не було, ніж ті два березневі обстріли за день, – зізнається Михайло. – Перший раз зранку потрапили під артилерійський обстріл в полі. Автовишка була вже робочій позиції, монтер знаходився у люльці, а ми з хлопцями знизу, коли ворог нам «насипав» кругом. Мишина у рази повільніше спускає люльку, аніж летять снаряди. Тому монтер ліг у люльці і лежав не висовувався, щоб осколками не посікло. А ми під машиною сховалися, бо більше нікуди було – голе поле. А після обіду виїхали знову на аварійне відновлення і знову потрапили під обстріл. Майстра з електромонтером у полі накрило, коли вони шукали обрив проводу, а нас під час пошуку місця для заземлення лінії».
Чоловік каже, що бригаді знову пощастило – не зачепило хлопців ні в полі, ні його з товаришем під парканом, де лежали в очікуванні кінця жахіття.
Михайло відпочивати не збирається – ні до перемоги, ні після. «Війна була і зараз йде. Нашим колегам на Донбасі навіть сильніше дістається, ніж нам. Відпочивати ніколи, ще пів України без світла. «Якщо нас покличуть колеги з Дніпра, Одеси й Донецька, поїдемо їм у поміч», - зазначає Михайло. А поки свої вахти відпрацьовує «на совість», бо це його внесок у пришвидшення перемоги.
А ми під машиною сховалися, бо більше нікуди було – голе поле. А після обіду виїхали знову на аварійне відновлення і знову потрапили під обстріл.