Його стаж роботи в енергетиці перевалив за 25 років. У мирний час він щодня показував професійність і мужність, працюючи із енергообладнанням на висоті 45 метрів.
Після початку війни продовжив виконувати свою роботу, щоправда в більш небезпечних умовах. «Не можу покинути свій енергопост, адже за мною увесь Київ», – розповідає майстер і додає, що його робота зараз важливіша, ніж будь-коли: «Без світла – не буде зв’язку, а, отже, й можливості дізнаватись новини і зідзвонюватись зі своїми близькими. А зараз кожному із нас необхідна підтримка».
Не зважаючи на те, що лінія електропередачі видніється здалеку і є велика ймовірність бути поміченим ворогом, Петро Володимирович не розглядає інших варіантів, окрім як оперативно піднятись та без зайвих вагань виконати ремонт лінії.
«Сьогодні ми всі прагнемо одного – здолати ворога і отримати перемогу. Я вірю, що моя робота допомагає наблизити цей день. Мене невимовно надихає незломність духу наших людей», – розповідає майстер.
А після перемоги Петро планує хазяйнувати на дачі, порибалити із товаришами. Все ж таки весна, а посадити город ніхто не відміняв.
«Сьогодні ми всі прагнемо одного – здолати ворога і отримати перемогу. Я вірю, що моя робота допомагає наблизити цей день»
