39-річний Олександр – механік ДТЕК Мережі, працює в компанії 5 років. Завдяки його зусиллям 30 одиниць спецтранспорту у робочому стані. Каже, гадки й не мав, що війна дійде до рідного підрозділу.
Згадує: перші ракети прилетіли 12 березня. Саме тоді він відвіз 10-річну доньку до родичів, а сам з жінкою залишився вдома, щоб продовжувати працювати заради майбутнього країни.
«Раніше, я міг, як то кажуть, з закритими очима, проїхати всі шляхи нашої громади. А тепер не впізнаю села, що постраждало від обстрілів. Це як в найстрашніших фільмах жахів. Практично кожного дня, виїжджаючи лагодити мережу, ми бачимо нові руйнування, які задав ворог», – каже він. Додає: «Відновити можливо все – дороги, проводи, опори, машини, головне – зберегти людські життя».
Олександр вірить в перемогу, мріє якнайшвидше обійняти дочку та забути слова, які стали звичними цієї весни: блокпости, «Гради», воронки, міни.
«Відновити можливо все – дороги, проводи, опори, машини, головне – зберегти людські життя»