Людмила працює приймальницею вантажу та багажу служби із забезпечення виробництва та збуту на заводі ДТЕК Енерго вже 36 років.
«Я часто їжджу у відрядження, оскільки до моїх обов'язків входить забезпечення підприємства комплектуючими для ремонту секцій, а також доставка кореспонденції. Вважаю, щоб виробництво працювало стабільно, важливо, щоб кожен у своєму ланцюжку чітко і злагоджено виконував свою роботу. Якщо зірветься постачання деталей, то заводчани не зможуть вчасно підготувати шахтне обладнання, а шахтарі не добуватимуть вугілля. Яке дуже потрібно для нашої країни», – говорить Людмила.
Понад місяць в Україні триває запекла війна і Людмилу вражають та надихають усі люди, які ризикують своїм життям, здоров'ям та щастям, щоб дати відсіч ворогові (плаче – авт). Це ЗСУ, волонтери, жителі міст та сіл, які допомагають усім, що можуть армії, біженцям. І не важливо якої вони національності та якою мовою говорять. Людмила додає: Я сама народилася у Тульській області, але я вже 52 роки живу в Першотравенську та люблю Україну, допомагаю біженцям та воїнам – відводжу теплі речі, продукти, ліки».
У день, коли дізнається про перемогу України, Людмила мріє пройтися всіма квартирами свого будинку і сповістити усіх, щоб виходили у двір, накривали столи. Говорить: «Думаю, до нас вся вулиця приєднається, все місто! І буде таке свято! Ми плакатимемо і сміятимемося, згадуватимемо загиблих і радітимемо, що вижили, будуватимемо плани, як зробити нашу Україну ще більш прекрасною та сильною!».
«Вражають та надихають усі люди, які ризикують своїм життям, здоров'ям та щастям, щоб дати відсіч ворогові. Це ЗСУ, волонтери, жителі міст та сіл, які допомагають усім, що можуть армії, біженцям»
