Ігор хоч і молодий майстер із ремонту кабельних ліній, але вже з величезним досвідом роботи за умов бойових дій.
24 лютого саме закінчувалась його зміна. У перший день війни Ігор міг залишитися в Києві, але вдома, в Микуличах, яке на той час обступили орки і звідти обстрілювали Ірпінь, Бучу, Гостомель, чекала сім’я. Тому Ігор чимдуж помчав на допомогу рідним через заміновані поля й ліси.
Зрештою, переживши навалу російських солдат і доправивши сім’ю у безпечне місце, Ігор зі спокійним серцем зміг повернутись на роботу на початку березня.
«З тих пір почалася моя найдовша в житті зміна, що тривала понад місяць. Гуртом могли осилити до п’яти ремонтів за ніч. Не можна було допустити, щоб Київ поглинула темрява. І ми бились за це згуртовано як ніколи на нашому енергофронті», – згадує Ігор.
Під його керівництвом бригада усувала наслідки прильотів ракет на Біличах і лагодила мережі в Київській області, що були пошкоджені через ворожі обстріли.
«Через війну люди подивилися на нашу роботу через іншу призму. Ніхто з нас не думав, що ремонти коли-небудь проходитимуть під звуки автоматних черг й сирен. Але для перемоги ми готові бути на вахті стільки, скільки буде потрібно. Тим паче, що ми відчуваємо неймовірну підтримку й від ЗСУ, й від перехожих, що бачать нашу роботу. І їхні слова вдячності цьому доказ», – розповідає майстер.
Ігор вірить, що перемога не забариться. І мріє побувати із сім’єю в Криму. Але тільки після того, як півострів знову стане частиною вільної України.
«Не можна було допустити, щоб Київ поглинула темрява. І ми бились за це згуртовано на нашому енергофронті»