Зміст
Початок
Уперше підприємства «Донбаської паливно-енергетичної компанії» (ДТЕК) об’єдналися у форматі Асоціації у 2002 році. На той момент до Асоціації увійшли 15 підприємств, які були логічним ланцюжком від видобутку й переробки вугілля до виробництва та постачання електроенергії. Ядро Асоціації «ДТЕК» на момент створення склали енергогенеруюча компанія «Східенерго», енергопостачальна компанія «Сервіс-Інвест» і шахта «Комсомолець Донбасу». Важливими ланками виробничого ланцюжка були компанії, що займаються науковою діяльністю, розробленням і впровадженням різних інноваційних й екологічних проектів у сфері енергетики, а також підприємства соціальної сфери.
Цілями цього добровільного некомерційного об’єднання стали координація господарської діяльності та забезпечення умов високоефективного виробництва підприємств паливно-енергетичного комплексу Донбаського регіону. Таке об’єднання дозволило представникам підприємств, менеджменту налагодити конструктивний обмін досвідом, думками, координувати дії на ринку.
Становлення
Об’єднання підприємств дозволило кожному членові Асоціації досягти динамічного зростання і вражаючих досягнень. Після акціонування, і вже у складі Асоціації «ДТЕК», шахта «Комсомолець Донбасу» вперше за роки незалежності України вийшла на проектну потужність. Річний приріст товарної продукції склав понад 500 тис. тонн. Уперше за майже десятирічний період Луганська ТЕС, яка входить у структуру ТОВ «Східенерго», змогла досягти позитивного балансу перетікань електроенергії в Луганській області, показавши цим високий потенціал сучасного регіонального паливно-енергетичного комплексу при ефективному управлінні. Енергозабезпечувальна компанія «Сервіс-Інвест» істотно відновила парк устаткування, зокрема 87 % пристроїв обліку електроенергії, і забезпечила найнижчі в галузі втрати електроенергії.
У липні 2004 року блок вуглевидобування та вуглепереробки поповнився новим крупним учасником: до складу Асоціації «ДТЕК» увійшла компанія ВАТ «ДХК «Павлоградвугілля». Приватизація підприємства дозволила протягом двох місяців погасити борги в заробітній платі, до кінця 2004 року – заборгованість у соціальних виплатах. За підсумками 2005 року загальний обсяг інвестицій в об’єднання склав 134 млн. грн., був перевиконаний план з видобутку вугілля, покращені показники його зольності.
Водночас існувала об’єктивна необхідність створення ефективнішої структури, ніж Асоціація, і передання певних функцій з управління бізнес-процесами в єдиний центр.
Розвиток
У 2004 році з метою підвищення ефективності роботи енергетичного бізнесу та створення прозорої системи управління активами «Донбаської паливно-енергетичної компанії» було публічно заявлено про створення керівної компанії – Корпорації «ДТЕК» – першої в Україні приватної вертикально інтегрованої компанії. Офіційно Корпорація «ДТЕК» була зареєстрована 6 липня 2005 року.
Створення «ДТЕК» у форматі корпорації зумовило появу єдиного центра відповідальності за фінансовий і виробничий результат, були впроваджені єдині управлінські процеси й завершена вертикальна інтеграція підприємств «Донбаської паливно-енергетичної компанії», що надалі стало запорукою успіху енергетичного бізнесу.
16 лютого 2006 року в Києві, на презентації, що пройшла в Торговельно-промисловій Палаті України, керівництво СКМ і ДТЕК оголосило про закінчення формування структури компанії, створеної для управління енергетичними активами Групи СКМ.
Виступаючи під час презентації, Максим Тімченко, Генеральний директор «Донбаської паливно-енергетичної компанії», заявив: «Стратегія розвитку ДТЕК на найближчі роки передбачає підвищення ефективності корпоративного управління, оптимізацію основних бізнес-процесів і впровадження найсучасніших управлінських, виробничих та інформаційних технологій. Є всі передумови, які дозволяють ДТЕК зайняти лідируючі позиції на паливно-енергетичному ринку України».
Сьогодення
Сьогодні підприємства ДТЕК упевнено лідирують на українському ринку.
За підсумками роботи у 2006 році, вугледобувні підприємства ДТЕК видали на-гора понад 15 млн. тонн вугілля, що складає 19 % від загального обсягу видобутку вугілля в Україні. Генеруюча ланка Компанії – ТОВ «Східенерго» – займає четверту частину ринку електроенергії, вироблюваної тепловими електростанціями України.
Зростання обсягів вуглевидобування в першому півріччі 2007 року підприємствами «ДТЕК» склало 1,1 % порівняно з відповідним періодом попереднього року. Генеруюча ланка Компанії в січні-червні поточного року збільшила відпуск електроенергії на 9,3 % і зберегла лідерство серед вітчизняних генеруючих теплових компаній із часткою відпуску електроенергії 28,6 %. Енергозабезпечувальні підприємства у складі «ДТЕК» збільшили обсяг передавання електроенергії в першому півріччі 2007 року на 108,2 млн. КВт/год, що склало 2,1 % зростання порівняно з відповідним періодом 2006 року.
«Донбаська паливно-енергетична компанія» – приклад упровадження кращих європейських принципів реформування енергетичного ринку. Вертикальна інтеграція дозволяє ефективніше вести енергетичний бізнес, підвищуючи його вартість. Завдяки правильній інвестиційній політиці, постійній модернізації устаткування, високій якості використовуваного вугілля, Компанія добилася підвищення надійності й маневреності ТЕС, зменшення питомих витрат палива при виробництві електроенергії.
«ДТЕК» розробила довгострокову стратегію розвитку всіх керованих нею підприємств і має намір забезпечити їх динамічне зростання у структурі Компанії.
28 березня 2007 року в м. Київ «Донбаська паливно-енергетична компанія», наслідуючи кращу світову практику, презентувала стратегію розвитку свого бізнесу до 2012 року. «ДТЕК» розкрила свою основну стратегічну мету – стати найбільшою компанією в електроенергетиці України. Для досягнення головної стратегічної мети в період до 2012 року Компанія планує:
- забезпечити органічне зростання вартості існуючих активів;
- створити стабільний вертикально інтегрований бізнес з диверсифікованим пакетом активів;
- поліпшити ключові показники операційної ефективності активів до рівня передових енергетичних компаній Європи.
Основними елементами, які повинні сприяти досягненню стратегічної мети компанії в період до 2012 року, стануть:
- ЛІДЕРСТВО (компанія збереже та зміцнить лідерські позиції на ринку електроенергетики України).
- СТАБІЛЬНІСТЬ (компанія збереже вертикально інтегровану структуру активів і максимально використовуватиме синергію своїх бізнес-одиниць).
- ЕФЕКТИВНІСТЬ (компанія використовуватиме комплекс операційних поліпшень для оптимізації виробничих витрат і підвищення прибуткової частини, покращуватиме якість управління).
- ЗРОСТАННЯ (компанія розглядатиме можливість участі у приватизації енергетичних активів в Україні й розвитку нових напрямів бізнесу).
Для всіх основних виробничих блоків компанії (видобуток вугілля, генерація і постачання електроенергії) Компанія розробила стратегічні цілі на найближчі 5 років, які дозволять «ДТЕК» зберегти лідерські позиції і створити всі умови для зростання й розвитку всього бізнесу.
Максим Тімченко, генеральний директор «ДТЕК», на прес-конференції, що пройшла в Києві, повідомив: «Ми вважаємо, що з часом наш бізнес на рівних конкуруватиме з провідними європейськими енергетичними компаніями, і його ефективний розвиток стане також запорукою енергетичної безпеки країни. Наша впевненість ґрунтується не на простих амбіціях, а на розрахунках і глибокому аналізі реалій та перспектив паливно-енергетичного комплексу України, ближнього й далекого зарубіжжя».
Минуле
Історія одного з найбільших вугледобувних підприємств України – ВАТ «Павлоградвугілля» – починається із 60-х років минулого сторіччя. У січні 1965 року Рада Міністрів Української РСР ухвалила організувати трест «Павлоградвугілля» на базі двох діючих шахт Західного Донбасу – «Першотравневої» і «Терновської». Потім трест був реорганізований у виробниче об’єднання, і до нього ввійшли 11 шахт, побудованих у цьому регіоні за 20 років. У 1989 році «Павлоградвугілля» досягло рекордного обсягу видобутку – понад 14 млн. тонн.
З 1991 року внаслідок економічної кризи у країні і в гірничій промисловості зокрема, рівень видобутку й ведення гірничих виробітків в об’єднанні почав різко падати. У 1997 році «Павлоградвугілля» добуло 8,4 млн. тонн.
Шахту «Першотравнева» закрили, а її невідпрацьовані запаси передали шахті «Ювілейна». Обсяг гірничих виробітків на «Павлоградвугіллі» в 1998 році впав до рівня 1970-1971 року. Переломний момент наступив у 1998 році після акції протесту гірників Західного Донбасу, які пішки пішли до Києва. Вуглепрому повернули державні дотації, а у 2000 році уряд погасив частину боргів у заробітній платні шахтарям. Наступного року видобуток вугілля на «Павлоградвугіллі» зріс до 11 млн. тонн, проведення гірничих виробітків – до100 км. на рік.
З червня 2004 року в права власності активами холдингу «Павлоградвугілля» вступило ВАТ «Авдіївський коксохімічний завод». У тому ж році «Павлоградвугілля» ввійшло до «Донбаської паливно-енергетичної компанії». Це стало знаменним етапом в історії розвитку та процвітання підприємства.
Сьогодення
На сьогоднішній день у складі «Павлоградвугілля» знаходиться 10 шахт, об’єднання є найбільшою і завдяки ефективному менеджменту найефективнішою вугледобувною компанією в Україні. У липні 2007 року в рамках реструктуризації бізнесу Групи СКМ пакет акцій ВАТ «Павлоградвугілля» в розмірі 92,11 %, належний Авдіївському коксохімічному заводу (Група Метінвест), був переданий «Донбаській паливно-енергетичній компанії». Усі інвестиційні зобов’язання за договором купівлі-продажу акцій «Палоградвугілля» також перейшли компанії «ДТЕК».
Упровадження інноваційних технологій значно поліпшило якість вугілля, яке постачається на теплові електростанції та коксохімічні підприємства. Запорукою успішної роботи ВАТ «Павлоградвугілля» стала розроблена власником концепція розвитку, що включає модернізацію устаткування, використання сучасних методів управління виробництвом, підвищення безпеки праці. Перспективним напрямом розвитку у ВАТ «Павлоградвугілля» вважається впровадження технології анкерного кріплення гірничих виробітків і стругової виїмки вугілля. У 2006 році шахти виробничого об’єднання виконали річне завдання, добувши 12 млн. 212 тис. тонн (план). У цьому ж році на шахтах об’єднання підготували і ввели в експлуатацію 40 комплексно механізованих забоїв, що складає більше ніж 50 % від загального числа лав, уведених в Україні. У першому півріччі 2007 року гірники «Павлоградвугілля» видали на-гора 5 млн. 826 тис. тонн вугілля, зберігши лідируючі позиції в обсязі українського вуглевидобування – 15,3 %.
Що ж до соціальної політики на «Павлоградвугіллі», «Колективний договір» між власником підприємства та профспілками за обсягом зобов’язань перед працівниками вважається унікальним в історії вітчизняного вуглепрому. Ось деякі із соціальних зобов’язань, які бере на себе Компанія відносно ветеранів та інвалідів.
ВАТ «Павлоградвугілля» безкоштовно забезпечує побутовим паливом інвалідів і ветеранів праці. А тим із них, хто живе в будинках з пічним опалюванням, компенсує витрати в оплаті за газ та електроенергію. Якщо працівник виходить на пенсію за віком або стажем, перший раз йому виплачується одноразова допомога в розмірі від одного до трьох середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи. У Колективному договорі також передбачена компенсація постраждалим на виробництві. Вони отримують фінансову допомогу в розмірі не меншому за одну мінімальну зарплату. Інвалідам першої та другої груп, що отримали інвалідність на підприємствах «Павлоградвугілля», один раз на п’ять років безкоштовно робиться ремонт квартири.
ВАТ «Павлоградвугілля» постійно підтримує, зокрема матеріально, товариство інвалідів виробничого об’єднання, товариства інвалідів філіалів, шахт, структурних підрозділів. Адміністрація безкоштовно забезпечує їх обладнанням, приміщенням, зв’язком.
Пенсіонерам й інвалідам підприємства, а також членам їхніх сімей надаються за пільговою вартістю путівки на відпочинок і санаторно-курортне лікування. За Колективним договором, молоді робітники ВАТ «Павлоградвугілля» можуть отримати безпроцентну позику на придбання житла з терміном погашення до п’яти років. Такою можливістю у 2005 році скористалися 51 співробітник підприємства, у 2006 – 16.
Зважена соціальна політика й реалізація комплексу заходів з підвищення безпеки праці стали базовими чинниками успішної роботи підприємства і є невід’ємними елементами довгострокової стратегії його розвитку.
Сьогодні «Павлоградвугілля» – стабільно діюче підприємство з великою перспективою. Власник розглядає вугільне об’єднання як один з основних активів, тому вкладає кошти в його розвиток. У 2007 році «ДТЕК» інвестувала у вуглевидобування на шахтах «Павлоградвугілля» 551 млн. 355 тис. грн. (у 2006 році – 316 млн. 407 тис. грн.). Оплату податків, зборів та інших обов’язкових платежів «Павлоградвугілля» проводить своєчасно і в повному обсязі, також проводиться передоплата за ресурсними й місцевими видами платежів до бюджету. Це в цілому сприяє не тільки досягненню високих і стабільних фінансово-економічних показників діяльності вугільного об’єднання, але й вирішенню більшості соціально-економічних проблем регіону.
Керівництво
З липня 2006 року ВАТ «Павлоградвугілля» очолює Микола Тищенко. До керівництва провідним вугільним підприємством України пан Тищенко працював на одному з найбільших російських вугледобувних підприємств – ВАТ «Воркутауголь» (Республіка Комі, м. Воркута), що входить у холдинг «Северсталь».
Микола Тищенко закінчив Кузбасівський політехнічний інститут за фахом «Гірничий інженер», аспірантуру Центрального науково-дослідного інституту економіки і науково-технічної інформації Міністерства вугільної промисловості Російської Федерації. З 1976 по 2006 рік, під час роботи на ВАТ «Воркутауголь», він пройшов шлях від гірничого майстра до директора ряду шахт об’єднання й директора з виробництва.
У 2006 році пан Тищенко очолив усеукраїнський галузевий рейтинг «Гвардія керівників», де були названі кращі топ-менеджери гірничодобувної промисловості.
Микола Тищенко народився 4 грудня 1949 року в місті Прокоп’євськ Кемеровської області. Одружений, має двох дітей.
Минуле
«Комсомолець Донбасу» – найбільший в Україні здобувач енергетичного вугілля – закладалася в 1974 році, а роком народження шахти вважається 1980-й. У процесі будівництва вона називалася «Ждановська-Капітальна №1», але згодом її перейменували на «Комсомолець Донбасу» на честь комсомольців, які її будували. За участь у будівництві цього об’єкта 300 фахівців були удостоєні державних нагород, тим самим уряд відзначив велику важливість цієї події для розвитку вугільної промисловості України.
З 1982 року шахта стабільно виконувала й перевиконувала держплан, підвищуючи рівень вуглевидобування. У 1983 році «Комсомолець Донбасу» підняла на поверхню 1 млн. 394 тис. тонн, а в 1990 році – 2 млн. 228 тис. тонн.
У 1992 році «Комсомолець Донбасу» стала першою самостійною шахтою в Україні з безпосереднім підпорядкуванням Державному комітету вугілля. У липні 1996 року як експеримент підприємство зробили відкритим акціонерним товариством. У 2001 році вперше в історії вітчизняного вуглепрому контрольний пакет акцій шахти в розмірі 61,25 % статутного фонду був виставлений на відкриті конкурсні торги – і новим власником «Комсомольця Донбасу» стало ВАТ «Авдіївський коксохімічний завод».
У 2002 році шахта увійшла в «ДТЕК». У цьому ж році була освоєна проектна потужність шахти – 2 млн. 100 тис. тонн. Відтоді підприємство демонструє стабільне зростання показників. Керівна Компанія вважає її одним із своїх найперспективніших підприємств, тут успішно реалізуються масштабні проекти модернізації та реконструкції устаткування. Це дозволило гірникам «Комсомольця Донбасу» у 2004 році пройти рекордну кількість гірничих виробітків – 21 км., що у 2,6 разу більше, ніж у 2000 році. У 2005 році на шахті провели заміну двох підйомних вугільних машин без зупинки виробництва, і цього року підприємство добуло 2,5 млн. тонн високоякісного енергетичного вугілля.
Сьогодення
У 2006 році на «Комсомольці Донбасу» замінили порідну підйомну машину, увели в експлуатацію унікальний чеський комбайн, і за підсумками цього року, уперше у своїй історії шахта видала на-гора 3 млн. тонн вугілля, унаслідок чого ввійшла до трійки лідерів за наслідками українського вуглевидобування.
У 2006 році «ДТЕК» вклала в інвестиційні програми на цій шахті понад 51 млн. грн. У 2007 році інвестовано понад 118 млн. грн. У першому півріччі 2007 року видобуток вугілля на шахті «Комсомолець Донбасу» зріс на 23,3 % порівняно з аналогічним періодом минулого року і склав 1 млн. 764 тис. тонн.
31 січня 2006 року «Донбаська паливно-енергетична компанія» розробила й затвердила проект нової системи дегазування для ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу». Проект реалізовуватиметься у трьох основних напрямах: установлення нової системи витягання метану, ефективна утилізація газу для генерації теплової та електричної енергії, а також можлива участь Компанії в переуступці й продажу Одиниць скорочення викидів (ОСВ) парникових газів у рамках Кіотського протоколу. Передбачено, що добутий газ перероблятиметься за допомогою установок КТЕС (теплових електростанцій контейнерного типу), а отримана теплова електроенергія може згодом реалізовуватися зовнішнім споживачам. Метан також використовуватиметься для роботи шахтної котельної під час опалювального сезону, а в теплу пору року спалюватиметься в установках утилізацій. На реалізацію проекту дегазування метану у 2007 році інвестовано понад 7,5 млн. грн. Проведений монтаж 8 км. трубопроводу дегазування, здійснений ряд проектів: відновлення й ремонт водонапірних баків ВПС-1 і ВПС-3, ремонт вакуумно-насосної станції тощо. Остаточний монтаж устаткування завершиться у 2008 році.
У жовтні 2007 року від Міністерства природи України одержаний лист – схвалення (№11) за цим проектом. Таким чином, після реєстрації проекту в РКЗК ООН (м. Бонн, Німеччина) ВАТ Шахта «Комсомолець Донбасу» отримає право на торгівлю ОСВ.
Керівництво
Генеральним директором ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу» є Сергій Лозовський. До призначення на цю посаду пан Лозовський працював на цьому ж підприємстві й пройшов шлях від гірничого майстра до головного інженера, а в грудні 2005 року був призначений першим керівником шахти.
Сергій Лозовський закінчив у 1980 році Дніпропетровський гірничий інститут ім. Артема за фахом «Технологія і комплексна механізація підземної розробки родовищ корисних копалин».
Кандидат технічних наук за фахом «Шахтне й підземне будівництво». Повний кавалер Почесних знаків «Шахтарська слава» й «Шахтарська доблесть». Президент спортивного мотобольного клубу «Антрацит», майстер спорту. Депутат Донецької обласної ради. За наслідками всеукраїнського рейтингу «Гвардія керівників», у 2006 році ввійшов до трійки кращих топ-менеджерів гірничодобувної галузі.
Сергій Лозовський народився 1 лютого 1957 року в м. Артемівськ Донецької області. Одружений, має двох дітей.
Минуле
У 1962 році Рада Міністрів СРСР ухвалила рішення про будівництво збагачувальної фабрики у вугільному басейні Західного Донбасу. Підприємство було запроектоване для збагачення вугілля марок Г, Д, що добуваються шахтами виробничого об’єднання "Павлоградвугілля". Об’єкту привласнили статус Всесоюзного комсомольського ударного будівництва. Таким чином, у 1974 році була здана в експлуатацію Павлоградська збагачувальна фабрика (на той момент вона називалася ЦЗФ "Західно-Донбаська" №1) з проектною потужністю 5,2 млн. тонн вугілля на рік – тоді ця ЦЗФ була найбільшою в Європі.
Незважаючи на масштабність будівництва й увагу до нього з боку вищих осіб держави, при проектуванні фабрики не були враховані властивості вугілля, яке вона повинна була переробляти, а через недостатність фахівців будівельних професій, недопостачання деяких агрегатів і механізмів ЦЗФ "Західно-Донбаська" була прийнята в експлуатацію державною комісією «з переліком недоробок». Усувати їх довелося у процесі роботи, але підприємству все ж таки не вдавалося освоїти проектну потужність.
Після проведених досліджень і виявлення "вузьких" місць інститути "УкрНДІвуглезбагачення", "Півдгіпрошахт", ДГІ, а також виробничі об’єднання "Павлоградвугілля" й "Донецьквуглезбагачення" розробили заходи з освоєння проектної потужності фабрики. Вони доповнювалися і змінювалися за наслідками досліджень сировинної бази й технологічних процесів, з урахуванням досягнень науки й техніки.
За весь час існування фабрики тут проводилося постійне вдосконалювання технологічних процесів. Подальша модернізація устаткування стала можлива з входженням ЦЗФ «Павлоградська» в «ДТЕК» у 2002 році.
Сьогодення
Зараз на фабриці впроваджують комплекс для автоматизації технологічних процесів, проводять реконструкцію устаткування, ведуть будівництво додаткових об’єктів. Планами перспективного розвитку ЦЗФ передбачена реконструкція хвостосховища, установлення додаткового комплекту зі збагачення первинних шламів й інші заходи, що сприятимуть розвитку фабрики.
Керівництво
З 2007 року Центральною збагачувальною фабрикою «Павлоградська» керує Володимир Халимончик.
Свою кар’єру в гірничій промисловості Владимир Халимончик почав у 1968 році гірничим підземним майстром шахти № 12 у м. Ровеньки (Луганська область). Пізніше обіймав різні посади на підприємствах вугільної галузі в м. Антрацит, проте основний період трудової діяльності присвятив збагаченню. До приходу на ТОВ «ЦЗФ «Павлоградська» працював Директором ДП «Дзержинськекоенергоресурс» ТОВ «ПЕМ-Міськенерго» (м. Дзержинськ).
Закінчив у 1969 році Рівненський гірничий технікум за фахом «Гірничий технік». У 1977 році – Дніпропетровський гірничий інститут за фахом «Гірничий інженер-механік».
Народився 22 серпня 1950 року в селищі Кам’яне (Луганська область).
Минуле
Центральна збагачувальна фабрика «Курахівська» побудована за проектом, виконаним французькою фірмою «ПІК» та інститутом «Дніпрогіпрошахт». Підприємство було здане в експлуатацію у вересні 1963 року. За 4 роки роботи фабриці не вдалося освоїти проектні показники в річній виробничій потужності, тому в січні 1968 року за рішенням Мінвуглепрому УРСР її перевели на збагачення антрацитів комбінатів «Торезантрацит» і «Шахтарськантрацит», а із січня 1975 року – комбінату «Свердловськантрацит».
За наслідками роботи на антрацитах, з 1977 року виробнича потужність фабрики встановлена на рівні 2 млн. 600 тис. тонн в переробці рядового вугілля. З липня 1982 року, за рішенням Мінвуглепрому СРСР, фабрика була переведена на збагачення вугілля марок «Д», «ДГ» і «Г».
«Курахівська» збагачує вугілля для отримання вугільного концентрату, який надходить на теплові електростанції. Спосіб збагачення – мокрий. Сировиною для ЦЗФ служить вугілля марок Гр (газове рядове) і ДГр (довгополум’яне газове рядове), які постачають шахти ВАТ «Павлоградвугілля».
Сьогодення
Після входження в «ДТЕК» у 2002 році у вуглепереробного підприємства з’явилася реальна можливість реалізовувати інвестиційні проекти. Зокрема, власник має намір повністю реконструювати фабрику, що значно збільшить обсяг і якість переробки вугілля.
Зараз «Курахівська» працює з виробничою потужністю 1,9 млн. тонн вугілля на рік.
Керівництво
Директором ТОВ «ЦЗФ «Курахівська» є Олександр Пащенко, трудовий шлях якого завжди був пов’язаний із цим підприємством.
На «Курахівську» Олександр Євгенович був направлений у 1980 році після завершення навчання в Донецькому політехнічному інституті за фахом «Гірничі машини та комплекси (машини й устаткування збагачувальних фабрик)». На фабриці пройшов трудовий шлях, починаючи з посади механіка, до заступника директора з МТЗ, транспорту, маркетингу та збуту продукції. Також працював на керівних посадах на ЦЗФ «Червоноградська» п/о «Укрзахідвугілля», ш/у «Трудовське» і ТОВ «ПЕМ «Міськенерго».
Народився 3 квітня 1953 року в м. Донецьк. Одружений. Двоє дітей.
Минуле
ТОВ «Моспінське ВПП» (раніше «Моспінська брикетно-збагачувальна фабрика») було створене 1 жовтня 2001 року на базі ЦЗФ «Моспінська».
Фабрика була запроектована в 1932 році й побудована в 1934 році трестом «Вуглезбагачення» комбінату «Донецьквугілля» Міністерства вугільної промисловості СРСР. Підприємство призначалося для виробництва кам’яновугільних брикетів у кількості 700 тис. тонн на рік. Сировинною базою для фабрики було вугілля марки «П» Моспінської групи шахт із присадкою до них вугілля марки «ПС» Будьоннівського рудоуправління. Для збагачення високозольного вугілля на фабриці був побудований збагачувальний цех. Зваживши на застарівання технологічної схеми брикетування, а також зношеність основного устаткування, інститут «Півдшахтпроект» розробив у 1939 році проектне завдання, а в 1941 році – технічний проект реконструкції брикетної фабрики, що включав реконструкцію збагачувального цеху. Друга світова війна не дозволила здійснити цей проект – у жовтні 1941 року частина устаткування, технічна й облікова документація були евакуйовані в Новосибірську область і в дорозі загубилися. Частина споруд фабрики за час війни була зруйнована. Після звільнення Донбасу від окупантів брикетну фабрику почали відновлювати – цей процес був закінчений до 1949 року.
У зв'язку з нарощуванням потужності у виробництві брикетів інститут «Півдгіпрошахт» розробив у 1953 році технічний проект ЦЗФ «Моспінська» виробничою потужністю 1,2 млн. тонн на рік. Вона була запроектована для збагачення малосірчистого вугілля марки «П». Концентрат призначався для потреб коксохімічної промисловості.
У 1975 році брикетний цех Моспінської ЦЗФ був закритий. Фабрику перевели на збагачення високозольного вугілля марки «П» з метою забезпечення електростанцій якісним паливом. Для цього тут були впроваджені нові процеси – збагачення рядового вугілля у відсаджувальній машині й методом флотації, нарощувалася виробнича потужність, яка до 1985 року склала 2,2 млн. тонн перероблюваного рядового вугілля на рік.
Сьогодення
Сьогодні ТОВ «Моспінське ВПП» надає послуги з переробки енергетичного вугілля марки «Г», «ДГ» шахт ВАТ «Павлоградвугілля». Спосіб збагачення – мокрий.
У 2002 році «Моспінське ВПП» увійшло в «ДТЕК». З цієї миті підприємство постійно збільшувало обсяг перероблення: у 2002 році – 782,3 тис. тонн, у 2003 році – 1169,9 тис. тонн, а у 2005 році цей показник піднявся до 1653 тис. тонн. У зв'язку з розмоканням породи й високою зольністю дрібного шламу рядового вугілля мазкий «Г» і «ДГ» шахт «ВАТ» Павлоградуголь», а також для економії електроенергії в 2005 році підприємство освоїло процес обезводнення дрібного шламу на високочастотних грохотах.
Керівництво
Директором ТОВ «Моспінське ВПП» є Георгій Резниченко.
Георгій Леонідович прийшов на ЦЗФ «Моспінська» майстром у 1985 році, у тому самому році був переведений на посаду начальника основного виробництва, у 1990 році призначений заступником директора, і в 1995-му став директором збагачувальної фабрики.
Закінчив у 1985 році Донецький політехнічний інститут (спеціальність «Гірничі машини і комплекси»).
Депутат Пролетарської районної ради XXIV скликання в місті Донецьку у 2002 – 2006 рр.
Народився 9 червня 1963 року в м. Донецьку. Одружений, двоє дітей.
Минуле
ТОВ «Східенерго» офіційно зареєстроване 17 грудня 2001 року. Це перша і єдина в Україні генеруюча компанія недержавної форми власності в електроенергетичній галузі.
У березні 2002 року ТОВ «Східенерго» отримало ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з виробництва електроенергії. У травні того самого року енергогенеруюча компанія увійшла в «ДТЕК». Вона експлуатує три теплові електростанції: Зуєвську ТЕС і Кураховську ТЕС у Донецькій області й Луганську ТЕС у Луганській області.
Сьогодення
Головне завдання всіх підрозділів «Східенерго» – безперебійне виробництво електроенергії для потреб промисловості південного сходу України.
Частка компанії в загальному виробленні теплової електроенергії України складає понад 25 %.
Теплоелектростанції «Східенерго» працюють на енергетичному вугіллі, яке добувають ВАТ «Павлоградвугілля» й «ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу», що входять у «ДТЕК». Жорсткий контроль за якістю сировини, його своєчасна й повна оплата дозволили компанії добитися постачань на ТЕС вугільної продукції якістю не гіршою від проектної, і, як наслідок, виключити використання природного газу й мазуту для підсвічування горіння вугілля. Природний газ (вартість якого постійно зростає) використовується на електростанціях тільки для пуску енергоблоків. У 2001 році електростанції ТОВ «Східенерго» (ще у складі державного «Донбасенерго») спожили газу 436,38 млн. куб. м, а вже у 2005 році завдяки грамотному менеджменту – 54,63 млн. куб. м., тобто на 87,5 % менше, у 2006 році цей показник виріс не набагато і склав 57, 768 млн. куб. м.
За п’ять років експлуатації електростанцій у ремонт, реконструкцію та оновлення устаткування було вкладено понад 100 млн. доларів.
Керівна Компанія продовжує впроваджувати на ТЕС нову технічну політику, направлену на підвищення якісного рівня ремонту енергоустаткування, поліпшення техніко-економічних показників його роботи. І, не зважаючи на те, що у «Східенерго» найнижча в галузі собівартість виробництва електроенергії, генеруюча компанія проводить заходи для подальшого зниження цього показника.
У грудні 2006 року ТОВ «Східенерго» відсвяткувало свій п’ятирічний ювілей.
У першому півріччі 2007 року компанія значно збільшила показник КВВП (коефіцієнт використання встановленої потужності) – до 54,9 % (що на 4,4 % вище порівняно з підсумками першого півріччя 2006 року). Відпуск електроенергії в січні-червні 2007 року склав 8 811,9 млн. КВт/год і, таким чином, на 9,3 % перевищив аналогічний показник попереднього року. У 2007 році на інвестиційні програми «Східенерго» було направлено 118 млн. 899 тис. грн., у 2008 році ця сума повинна бути збільшена до 368 млн. 901 тис. грн.
Керівництво
Генеральним директором ТОВ «Східенерго» є Геннадій Туранов, який раніше обіймав керівні посади в казахському представництві міжнародної енергетичної корпорації AES.
Свою кар’єру в енергетиці Геннадій Юрійович почав у 1984 році з «Екібастузької ДРЕС-1», де працював спочатку інженером, потім майстром, і в 1997 році на посаді начальника електроцеху він пішов з цього підприємства. Потім близько року керував «Усть-Кам’яногірською ГЕС», а з 1998 по 2001 рік був генеральним директором ТОВ «АЕС Шульбінська ГЕС».
З травня 2001 року пан Туранов обіймав посаду генерального директора ВАТ «АЕС Усть-Кам’яногірська ТЕЦ», а з квітня 2005 року у зв'язку з реструктуризацією генеруючих підприємств групи AES до цієї посади додалося його призначення генеральним директором ТОВ «AES Согринська ТЕЦ».
Вищу освіту здобув у Новосибірському електротехнічному інституті (1974-1979 рр.), за фахом – інженер-електрик.
Народився 16 листопада 1956 року в м. Екібастуз Павлодарської області.
Одружений, двоє дітей.
Минуле
Ще в 1921 році, коли затверджувався знаменитий план Державної електрифікації Росії, маленькому селищу в Донбасі було уготоване велике майбутнє. У 1932 році була пущена в будівництво Зуєвська державна районна електростанція (ЗУДРЕС-1). До 1977 року ЗУДРЕС-1 – одна з найпотужніших електростанцій Радянського Союзу – уже виробила свій промисловий ресурс і стала експериментальною науковою лабораторією Всесоюзного теплотехнічного інституту імені Ф. Е. Дзержинского. 18 вересня 1973 року Радою Міністрів Української РСР було ухвалено рішення про вибір майданчика для будівництва нової Зуєвської державної районної електростанції (ЗУДРЕС-2). Її призначення – покриття дефіциту електричної потужності Донбаської енергосистеми. Точкою відліку в історії ЗУДРЕС-2 можна вважати 15 травня 1974 року, коли ухвалою колегії Міністерства енергетики СРСР була затверджена потужність майбутньої електростанції, що дорівнювала 2400 МВт. 7 липня 1975 року забитий «перший кілочок» на землі майбутньої ЗУДРЕС-2. З того часу тисячі людей своєю щоденною працею пишуть сторінки історії Зуєвської теплової електростанції. Для будівництва ЗУДРЕС-2 були відведені непридатні для сільського господарства ділянки степу. При розроблянні технічного проекту на стадії вибору майданчика розглядалися п’ять варіантів розміщення ДРЕС і три варіанти планування нового житлового селища. За реалізованим проектом, електростанція розташувалася в трьох кілометрах на північний схід від існуючої ЗУДРЕС-1 на лівому схилі річки Кринки. Проект Зуєвської електростанції потужністю 2400 МВт на 8 енергоблоків по 300 МВт кожен був розроблений Харківським науково-дослідним і проектно-конструкторським інститутом. Згідно з «Нормами тривалості будівництва підприємств, будівель і споруд» (СН-440-72) і завданням на проектування, уведення першого блоку було призначене на 1979 рік, наступних два – у 1980 році, трьох блоків – 1981року, й останніх два – у 1982 році.
Устаткування для зводжуваної електростанції було вітчизняним: турбіни – Харківського турбінного заводу, генератори – Харківського електромеханічного заводу, казани – Таганрозького котельного заводу «Червоний казаняр», трансформатори – Запорізького трансформаторного заводу.
Будівництво Зуєвської ДРЕС почалося після затвердження керівництвом України плану будівництва електростанції принципово нової конструкції. Однією з головних проблем було водопостачання. Треба було створити могутнє водосховище. Сама станція розташована на численних шахтних виробітках, які не дозволяли вирити котлован на 200 млн. кубометрів води. Тому вирішили будувати градірні. Через відсутність досвіду та фахівців зведення, особливо першої градірні, проводилося з великими перебоями. Коли в 1982 році запускали перші два блоки, градірні ще не збудували. Вирішили спорудити бризкальні басейни. Це дозволило ввести в роботу енергоблоки №1 і №2 раніше від установленого терміну.
Для побудови зводжуваного підприємства було потрібно значно менше площі землі, ніж для інших ТЕС. Зуєвська ДРЕС була першою теплоелектростанцією із замкнутою системою циркводопостачання. За проектом нагріта вода із системи охолоджування турбогенераторів не скидається у відкрите водоймище, а охолоджується в гігантських градірнях. Це дозволило зберегти від затоплення близько двадцяти квадратних кілометрів земельних угідь, які б відійшли під ставок-охолоджувач.
Днем народження Зуєвської ДРЕС вважається 24 березня 1982 року, коли з повною потужністю почав працювати енергоблок №1.
Зведення ЗУДРЕС-2 за часом збігалося з ухваленням загальносоюзної урядової комплексної програми заохочення будівництва атомних електростанцій. Усі кошти направлялися в русло, окреслене партією. Це створювало проблеми під час будівельних робіт. Більш того, після введення перших двох блоків будівництво ЗУДРЕС було законсервоване. Директорові електростанції П.П. Шеремету довелося звертатися у вищі інстанції, щоб довести абсурдність ідеї припинення будівництва. І лише аварія на Чорнобильській атомній електростанції у квітні 1986 року створила умови необхідності введення в експлуатацію нових генеруючих потужностей. Будівництво Зуєвської ДРЕС-2 було продовжене – пущено в експлуатацію ще два блоки (грудень 1986 і грудень 1988 рр.)
Сьогодення
З 1 квітня 2002 Зуєвська теплова електростанція – у складі єдиної в Україні недержавної енергогенеруючої компанії «Східенерго» («ДТЕК»). Загальна встановлена потужність (на 1.02.2007) енергоблоків компанії – 4060 МВт.
Видача потужності Зуєвської ТЕС здійснюється за схемою – два енергоблоки на одну лінію 330 КВ в Донбаській ЕС національної енергетичної компанії «Укренерго».
У рамках розробленої «ДТЕК» програми реконструкції та модернізації теплових електростанцій, «Східенерго» провело капітальний ремонт блоку №4 Зуєвської ТЕС. Під час капремонту замінена поверхня нагріву казана, проведений ремонт проточної частини турбіни й ремонт електрофільтрів. Вартість реконструкції склала близько 18,5 млн. грн. Також на Зуєвській ТЕС проведені роботи з реконструкції ділянки хімводоочищення в рамках проекту реконструкції градірень. Програма подальшої модернізації ТЕС передбачає реконструкцію циліндрів низького тиску, системи управління електрофільтрами й газорозподілу, будівництво сіркоочисних установок та високоманевреного блоку в будівельній комірці №5, модернізацію поверхонь нагріву казанів та ін.
Керівництво
Зуєвську ТЕС з 2002 року очолює Іван Данилюк, який раніше обіймав посаду головного інженера на Зуєвскій ДРЕС-2.
Трудову діяльність пан Данилюк почав у 1959 році учнем слюсаря на виробничому підприємстві «Київенергоремонт». У 1965 році працював на Слов’янській ДРЕС спочатку інженером, потім був призначений начальником зміни і згодом майстром з експлуатації котлотурбінного цеху. У 1972 році Іван Данилюк перейшов на роботу на Вуглегірську ДРЕС, де пройшов шлях від начальника зміни до заступника головного інженера з експлуатації. У 1981 році він отримав посаду головного інженера Зуєвської ДРЕС-2.
Пан Данилюк закінчив у 1964 Київський політехнічний інститут, спеціальність «Теплоенергетичні установки електростанцій».
Народився 20 травня 1942 року в селі Бовтишка Олександрівського району Кіровоградської області.
Одружений, має двох синів.
Минуле
У 1933 році підприємство «Доненерго» визначило, а наступного року «Головенерго» Наркомату важкої промисловості СРСР затвердило місце майбутньої електростанції на річці Вовчій, у 15 кілометрах від села Курахівки. Звідси і назва – Кураховська ДРЕС (Державна районна електрична станція).
Будівництво станції розгорнулося влітку 1936 року і вже 20 грудня 1937 року ЦК ВКП(б) і Рада Народних Комісарів СРСР прийняли ухвалу про завершення будівництва першої черги Кураховської ДРЕС. Було вирішено проектувати станцію на високий тиск, за що взявся Ленінградський відділ інституту «Теплоелектропроект». Це була перша теплова електростанція в країні, казани якої розраховувалися на тиск у 90 атмосфер і температуру пари 500 градусів Со.
Перший турбогенератор Кураховської ДРЕС потужністю 50 тис. КВт дав струм 6 липня 1941 року, коли вже почалася Велика Вітчизняна Війна. Із наближенням фронту енергетикам довелося вирішити складну завдання: подачу електроенергії не можна було припиняти й разом із тим обстановка вимагала підготувати устаткування станції до евакуації вглиб країни. На допомогу прибув загін монтажників з Москви. Устаткування, яке не можна було вивезти, зробили непридатним для експлуатації. 20 жовтня 1941 року Кураховдресбуд окупували фашисти.
Після звільнення у вересні 1943 року станція була в руїнах: не залишилася жодної вцілілої будівлі, були виведені з ладу всі комунікації. 12 серпня 1946 року завдяки трудовим зусиллям будівельників і монтажників електростанція дала промисловий струм. Кураховськую ДРЕС включили в загальну мережу системи «Донбасенерго».
У березні 1947 року запрацювала друга турбіна потужністю 50 тис. КВт. У квітні 1948 року введений в експлуатацію казан №5 з рідким шлаковидаленням, станція вийшла на проектну потужність 100 МВт і 675 тонн пари на годину. У березні 1950 року завершився монтаж турбогенератора й він прийняв навантаження, а через два місяці – у липні зданий в експлуатацію останній, восьмий казан. До кінця четвертої п’ятирічки ДРЕС була не тільки відновлена, але й розширена, її потужність досягла 220 тис. КВт.
У 1952 році ввійшов до ладу дев’ятий, а потім десятий та одинадцятий казани. Потужність Кураховської ДРЕС досягла 400 тисяч кіловат, що у 8 разів більше ніж довоєнна. У грудні 1953 року в експлуатацію був уведений останній, 13-й казан. Розширення Кураховської ДРЕС завершилося. Тепер усі зусилля були направлені на створення сталої та ритмічної роботи електростанції.
У грудні 1956 року робоче селище Кураховдресбуд було перейменоване в місто Курахове й віднесене до категорії міст районного підпорядкування.
За участь у ВДНГ УРСР у 1959 році Кураховська ДРЕС була нагороджена Дипломом III ступеня.
До початку 1965 року чотири турбіни фірми «АЕГ» і 8 казанів фірми «Бабкок-Верке» відпрацювали свій ресурс. У серпні 1965 року Міністерство енергетики та електрифікації СРСР прийняло рішення замінити це устаткування протягом найближчих років. Ішлося по суті про будівництво нової електростанції. На місці «літньої Кураховочки», як її називали, повинна була з’явитися сучасна електростанція. 18 травня 1967 року був підписаний наказ про реконструкцію Кураховської ДРЕС. Рада міністрів СРСР визначила термін пуску першого енергоблоку потужністю 200 тисяч кіловат у четвертому кварталі 1972 року. Шляхом установки блоків по 200 і 300 тисяч кіловат передбачалося довести проектну потужність станції до 1,4-1,5 мільйона кіловат. Технічний проект на реконструкцію Кураховської ДРЕС підготувало Харківське відділення інституту «Теплоенергопроект», і з 1969 року розпочалися роботи з подальшого розширення Кураховської ДРЕС. З 1972 по 1975 рік тут увели в експлуатацію сім енергоблоків, і потужність станції досягла проектної – 1460 МВт.
У 1977 році за високі показники станція удостоєна імені 60-річчя Великої Жовтневої Революції. Через рік колектив занесений на дошку шани ВДНГ УРСР.
Сьогодення
З 1 квітня 2002 Кураховська теплова електростанція – у складі єдиної в Україні недержавної енергогенеруючої компанії «Східенерго» («ДТЕК»).
Після виведення з роботи застарілого устаткування першої черги потужність електростанції складає 1460 МВт.
У заходах щодо перспективного розвитку ТЕС значиться установка систем частотного регулювання могутніми електродвигунами, модернізація поверхонь нагріву казанів, а також реконструкція турбін, пилосистем енергоблоків, теплових схем блоків, горілочних пристроїв, переведення енергоблоків на розтоплення природним газом та ін.
Керівництво
Директором Кураховської ТЕС у 2007 році призначений Іван Запольський, який раніше обіймав керівні посади в АТ "AES Усть-Кам’яногірська ТЕЦ" (м. Усть-Кам’яногірськ).
Трудову діяльність пан Запольський почав у 1995 році інженером АСУТП Черепановських електричних мереж АТ Новосибірськенерго (м. Черепанове Новосибірської області). Трудовий стаж в енергетичній галузі 12 років, з них велика частина – в АТ "AES Усть-Кам’яногірська ТЕЦ", де пройшов шлях від заступника начальника електроцеху з експлуатації до генерального директора.
У 1995 році з відзнакою закінчив Новосибірський державний технічний університет за фахом "Автоматичне управління електроенергетичними системами".
Народився 16 березня 1973 року.
Минуле
Початком практичної підготовки будівництва Луганської ТЕС (тоді Ворошиловградської ДРЕС) прийнято вважати 1 квітня 1950 року. Проектування ДРЕС доручили Харківському відділенню «Теплоелектропроект».
У 1952 році були початі роботи з будівництва житлофонду безпосередньо в селі Щастя біля Ворошиловграда. У червні 1953 року будівельники розпочали роботи на проммайданчику, і до кінця року на об’єкті було зайнято близько 400 чоловік. До проммайданчика була підведена залізниця від станції Огородний, й у вересні 1956 року закінчене будівництво, монтаж і наладка всіх об’єктів пускового комплексу блоку №1. Днем народження Ворошиловградської ДРЕС вважається 30 вересня 1956 року. О 5 годині 52 хвилини турбогенератор №1 був включений у мережу 110 КВ системи «Донбасенерго». 31 грудня 1956 року введений в роботу турбогенератор №2.
Темпи будівництва наростали. У 1957 році вперше у світовій практиці електробудівництва за один рік були змонтовані чотири турбіни й сім котлоагрегатів. У грудні 1958 року була здана в експлуатацію остання, сьома турбіна, тим самим було закінчене будівництво першої черги.
Вироблення електроенергії в 1958 склало 3 млрд. 554 тис. КВт/год. У грудні 1958 року потужність I-ї черги електростанції була доведена до 700 МВт.
У період з 1957 по 1958 роки колективу експлуатаційників довелося подолати значні труднощі, пов’язані з необхідністю підготовки персоналу для нового устаткування, його освоєння та підвищення техніко-економічних показників. За цей час було підготовлено 360 нових робочих, підвищили свою кваліфікацію 736 працівників.
Із завершенням уведення в роботу I-ї черги Ворошиловська ДРЕС стала найкрупнішою тепловою електростанцією в Радянському Союзі.
З 1979 по 2004 роки устаткування першої черги ТЕС поступово списували.
Сьогодення
З 1 квітня 2002 Луганська теплова електростанція – у складі єдиної в Україні недержавної енергогенеруючої компанії «Східенерго» («ДТЕК»).
Зараз встановлена потужність станції складає 1400 МВт.
У стратегію розвитку теплоелектростанції закладені будівництво двох маневрених блоків потужністю 225 МВт кожен, модернізація турбін, електрофільтрів і золовловлювачів, установка систем частотного регулювання могутніми електродвигунами та ін.
Керівництво
Директором Луганської ТЕС з 2005 року є Анатолій Махно. До призначення на цю посаду він працював заступником головного інженера на цій самій електростанції.
У 1971 році пан Махно прийшов на Черкеський завод холодильного машинобудування як учень токаря, з 1975 по 1977 рік працював інженером лабораторії графітової та теплообмінної апаратури. Наступним місцем роботи була Старобешевська ТЕС, де Анатолій Махно пройшов шлях від машиніста енергоблоку до заступника головного інженера. У 1989 році перейшов на Луганську ТЕС як головний інженер.
Закінчив у 1975 році Новочеркаський політехнічний інститут, отримав спеціальність «Теплові електричні станції».
Народився 16 липня 1952 року в м. Черкеськ Ставропольського краю.
Одружений, має двох синів.
Минуле
Підприємство електричних мереж (спочатку воно називалося ПЕМ ПО «Донецьквугілля») було організоване 1 жовтня 1989 року. Воно створювалося для електропостачання шахт, інших підприємств вуглепрому й шахтних селищ. Будівництво виробничих і ремонтних баз вело об’єднання «Донецьквугілля». Так з’явилися промбази РЕС у Київському, Пролетарському та Петровському районах.Донецька.
У грудні 1995 року наказом Донецького регіонального відділення Фонду держмайна України структурна одиниця ПЕМ ПО «Донецьквугілля» у процесі її приватизації перетворена на відкрите акціонерне товариство «ПЕМ-Енерговугілля». У березні 1997 року ФДМУ іншим своїм наказом відзначив завершення приватизації ВАТ «ПЕМ-Енерговугілля».
У 2006 році власником ВАТ «ПЕМ-Енерговугілля» стала «ДТЕК».
Сьогодення
«ПЕМ-Енерговугілля» купує електроенергію на Оптовому ринку електроенергії України й проводить операції з її постачання і передачі по місцевих електромережах. Основною функцією підприємства є безперебійне забезпечення електроенергією вугільних підприємств у Донецьку, Вугледарі, Моспіно, а також підприємств машинобудування, легкої та харчової промисловості, бюджетних організацій і населення.
У структурному відношенні ВАТ “ПЕМ-Енерговугілля” поділяється на три райони електричних мереж (РЕС) і три енергоділянки. Крім того, у підприємства є свій цех з підготовки виробництва, гірська монтажно-налагоджувальна ділянка, метрологічна лабораторія, великий парк спецтехніки й інші об’єкти. На обслуговуванні в “ПЕМ-Енерговугілля” перебувають 76 розподільних підстанцій, 288 трансформаторних підстанцій, 489,9 км. повітряних ліній електропередач, 620,4 км. кабельних ліній електропередач. Усе наявне в експлуатації устаткування підтримується в технічно справному стані за рахунок своєчасно проведених ремонтів.
У складі «ДТЕК» «ПЕМ-Енерговугілля» успішно реалізує заходи щодо модернізації устаткування з тим, щоб підвищити надійність постачань електроенергії і зменшити її втрати. При реконструкції та будівництві ліній електропередач підприємство замість застарілого сталеалюмінієвого дроту вмонтовує самонесучі ізольовані дроти (СІД) і використовує сучасну кабельну арматуру фірми Raychem. Надалі воно планує поетапно перевести всі мережі електропостачання 0,4 КВ на самонесучі ізольовані дроти.
Крім того, «ПЕМ-Енерговугілля» впроваджує автоматизовану систему комерційного обліку електроенергії в багатоповерхових будинках. Ця технологія дозволить дистанційно відключати споживачів-неплатників, а також обмежувати споживану ними потужність. Уведення нової системи обліку розраховане на 5 років.
Керівництво
ВАТ «ПЕМ-Енерговугілля» очолює Олександр Фоменко.
По закінченню Донецького державного технічного університету в 1998 році він отримав спеціальність інженера-електрика й був прийнятий на посаду інженера на роботу в службу релейного захисту та автоматики виробничої лабораторії СРЗіА Кіровських електромереж ВАТ «Донецькобленерго». Паралельно з основною спеціальністю закінчив факультет перепідготовки кадрів при ДонДТУ за фахом «Бухгалтерський облік і аудит».
У 2000 році пан Фоменко перевівся на посаду інженера в ТОВ «Міськенерго». У тому самому році поступив на роботу в ТОВ «Сервіс-Інвест» на позицію заступника головного інженера. У 2003 році внаслідок реорганізації підприємства був переведений на посаду заступника головного інженера з перспективного розвитку.
У 2005 році на зборах акціонерів ВАТ «ПЕМ-Енерговугілля» Олександр Фоменко був обраний Головою правління акціонерного товариства. У березні 2006 року у зв’язку з рішенням загальних зборів акціонерів приступив до виконання обов’язків генерального директора ВАТ «ПЕМ-Енерговугілля».
Народився 3 червня 1976 року в місті Донецьку.
Минуле
Енергозабезпечувальна компанія ТОВ «Сервіс-Інвест» була заснована 6 червня 2000 року. З 2001 року вона веде ліцензійну діяльність з передачі електроенергії, а з 2002 року поставляє її споживачам Донецького регіону. На момент отримання ліцензії «Сервіс-Інвест» володіло 15 підстанціями (ПС) і 16 трансформаторними пунктами (ТП), а також повітряними й кабельними лініями, розташованими на території Донецької та Дніпропетровської областей. У вересні 2001 року «Сервіс-Інвест» розширило свої мережі, коли придбало в Авдіївського коксохімічного заводу нові енергооб’єкти. У 2002 році «Сервіс-Інвест» увійшло до структури «ДТЕК». Інвестиційна політика керівної компанії дозволила підприємству істотно знизити рівень технологічних витрат електроенергії, провести реконструкцію та модернізацію високовольтного устаткування підстанцій, створити більш довершену систему комерційного обліку електроенергії, упровадити й розвинути передові інформаційні та телекомунікаційні технології.
Сьогодення
«Сервіс-Інвест» входить до числа найбільших енергозабезпечувальних компаній України за обсягами електроенергії, що поставляється. Споживачами електроенергії ЕК ТОВ «Сервіс-Інвест» є енергоємні промислові підприємства Донбасу, які мають істотний вплив на економічний розвиток регіону. Серед них – ВАТ «Донецький металургійний завод», ВАТ МК «Азовсталь», ВАТ «ММК ім. Ілліча», ВАТ «Єнакіївський металургійний завод», ВАТ «Авдіївський КХЗ», ВАТ «Концерн «Стірол» і ряд інших.
Програма розвитку підприємства заснована на впровадженні інноваційних технологій. У 2005 році енергопостачальна компанія почала впровадження Автоматизованої системи комерційного обліку електроенергії та Автоматизованої системи диспетчерського управління. У березні 2006 року ТОВ «Сервіс-Інвест» увів у промислову експлуатацію диспетчерський пункт з екраном колективного користування типу «Відеостіна» з використанням устаткування бельгійської фірми BARCO. Відображення інформації на «Відеостіну» відбувається за допомогою програмного продукту SCADA шведської фірми АВВ. Диспетчерський пульт компанії та робочі місця диспетчерів повністю відповідають вимогам, що пред’являються до сучасних енергозабезпечувальних підприємств, і аналогів в Україні не мають.
На підприємстві успішно реалізуються програми реконструкції та модернізації електричних мереж для забезпечення надійного й безперебійного електропостачання споживачів.
У 2007 році, після отримання ліцензії НКРЕ на розширення діяльності в Дніпропетровській області, «Сервіс-Інвест» придбав 296 км. повітряних ліній електропередачі напругою 154, 35 і 6 КВ у ПівГЗКу і ЦГЗКу (Група «Метінвест», м. Кривий Ріг).
У липні 2007 року «Сервіс-Інвест» почало постачання електроенергії ВАТ «Павлоградвугілля». Із цією метою компанія придбала близько 150 кілометрів електромереж.
Керівництво
У листопаді 2006 року на зборах учасників ТОВ «Сервіс-Інвест» на посаді Генерального директора енергозабезпечувального підприємства був затверджений Валерій Мосципан.
Пан Мосципан закінчив Ждановський металургійний інститут за фахом «Електропостачання промислових підприємств, міст і сільського господарства». З 1967 по 1975 рік працював на Ждановському заводі важкого машинобудування спочатку електромонтером, потім слюсарем-електриком 5 розряду з ремонту електроустаткування.
З 1975-го року по 2001-й рік на підприємстві «Приазовські електричні мережі» ВАТ «Донецькобленерго» Валерій Мосципан пройшов шлях від електромонтера до заступника головного інженера. З квітня 2001-го по серпень 2006-го року працював головним інженером ТОВ «Сервіс-Інвест». Із серпня 2006 року пан Мосципан виконував обов’язки директора ТОВ «Сервіс-Інвест».
Народився 26 вересня 1950 року в місті Жданове Донецької області.
Одружений, двоє дітей.
Минуле
ТОВ «Укрелектромережбуд» має півстолітню історію, яка почалася у вересні 1950 року зі створення в тресті «Донбасмережбуд» монтажної ділянки №7. Він знаходився в місті Артемовське Донецької (тоді Сталінської) області й спеціалізувався на ремонті та будівництві високовольтних ліній електропередач і підстанцій високої напруги. У тому самому році до 7-ої ділянки приєдналася монтажна ділянка №6, що базувалася в місті Горлівці. Пізніше, у зв’язку зі різко зрослим обсягом будівництва у країні, трест «Донбасмережбуд» реорганізувався в трест «Півделектромережбуд», а монтажна ділянка №7 – у механізовану колону №14 (у майбутньому – «Укрелектромережбуд»).
За 50 років мехколона №14 як підрозділ тресту «Півделектромережбуд» освоїла значні обсяги будівельних і монтажних робіт, виховала не одне покоління висококласних електролінійників, монтажників-висотників, механізаторів різного профілю. Багато хто з них відзначений урядовими нагородами, зокрема орденами Леніна, Жовтневої революції, Трудової Слави. Колектив підприємства брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Робочі МК-14 побували на енергетичних будівництвах у 14-ти областях Росії, Молдови та Грузії. За період з 1950 по 2000 рік вони ввели в експлуатацію 9620 км. повітряних ліній напругою 35-750 КВ.
Після розпаду СРСР попит на послуги підприємств цього профілю різко впав і вихід з кризи був знайдений тільки у 2001 році. Цього року колектив 14-ої мехколони продовжив роботу в новому статусі – як ТОВ «Укрелектромережбуд». До складу знов перейменованого підприємства ввійшло майно, фахівці, виробничо-ремонтні майстерні МК-14 та ін.
У 2000-2001 роках підприємство брало участь у відновленні високовольтних ліній у Кіровоградській, Вінницькій та Одеській областях. Набутий досвід на будівництві ліній малої напруги допоміг розвинути цей напрям. Уже у 2002 році була створена лінійна ділянка з будівництва низьковольтного повітря ЛЕП. «Укрелектромережбуд» придбало спецтехніку для оснащення цього підрозділу, що дозволило знизити собівартість робіт порівняно з раніше вживаною на 5-10 %.
З моменту початку співпраці з «ДТЕК» у 2002 році підприємству відкрилися нові можливості. Вивчивши потреби свого регіону, персонал ділянки пройшов підготовку й освоїв монтаж самонесучих ізольованих дротів (СІД). З того самого року ТОВ «Укрелектромережбуд» перейшло в режим будівництва за «неповним замкнутим циклом», тобто бере на себе виконання всього комплексу робіт на повітряних лініях до здавання об’єкта «під ключ».
Сьогодення
Для того, щоб менше залежати від постачальників і скоротити терміни будівництва, підприємство налагодило виробництво й почало випуск металоконструкцій і металевих високовольтних опор. Одним із головних перспективних напрямів підприємство вважає створення виробництва саморозвантажних автопоїздів (опоровозів) для роботи в польових умовах, без застосування додаткової вантажопідйомної техніки. Існуючі потужності ТОВ «Укрелектромережбуд» дозволяють організувати виробництво таких транспортно-розвантажувальних засобів і випускати їх до 12-15 одиниць на рік. На сьогодні підготовлений до випробувань експериментальний зразок опоровоза для перевезення та розвантаження залізобетонних стійок завдовжки 16-26 м і максимальною вагою 20 тонн.
Керівництво
Директором ТОВ «Укрелектромережбуд» з 2001 року є Ордаш Дадашов. До призначення на цю посаду пан Дадашов працював на підприємстві «Півделектромережбуд», де пройшов шлях від майстра будівельних і монтажних робіт до начальника механізованої колони.
Закінчив у 1986 році Дагестанський політехнічний інститут (м. Махачкала) за фахом «Промислове і цивільне будівництво», кваліфікація – інженер-будівельник.
Депутат Артемівської міської ради народних депутатів.
Народився 12 лютого 1963 року в селі Уллубій-аул Ленінського району (республіка Дагестан Російської Федерації).
Одружений, троє дітей.
ТОВ «Енергопроект» створене 3 березня 2004 року.
«Енергопроект» виконує проектні й дослідницькі роботи для підприємств, що входять до складу «ДТЕК», зокрема, ТОВ «Східенерго», ТОВ «Техремпоставка», ТОВ «Сервіс-Інвест» та інших.
Підприємство має досвід проектування об’єктів електростанцій енергогенеруючих компаній «Східенерго», «Донбасенерго», «Дніпроенерго», об’єктів енергопостачальних компаній «Сервіс-Інвест», «Донецькобленерго», а також високовольтних ліній на Синайському півострові (Єгипет).
Для випуску проектної продукції, що відповідає сучасним вимогам, ТОВ «Енергопроект» оснащений необхідною комп’ютерною та розмножувальною технікою. Проектування проводить з використанням ліцензійних програмних засобів. Підприємство придбало спеціальні програми, що дозволяють автоматизувати розрахунки.
Керівництво
ТОВ «Енергопроект» з 2004 року очолює Сергій Піскунов.
Трудову діяльність Сергій Піскунов почав у 1997 році у ВАТ «Точмаш» інженером з маркетингових досліджень. З 1998 року по 2000 рік працював в ТОВ «Круасан» фахівцем зі збуту електроенергії, потім у ТОВ «ПЕМ «Міськенерго» на посаді інженера Дирекції з технічного розвитку ТОВ «ПЕМ «Міськенерго».
Пан Піскунов закінчив у 1996 році Донецький державний технічний університет за фахом «Металоріжучі верстати й інструменти», кваліфікація – інженер-механік. У 2003 році закінчив факультет перепідготовки кадрів Донец